Парафія Зіслання Святого Духа                      Довге              Римсько-Католицька церква в Україні            www.dovheparafia.at.ua



П`ятниця, 16.11.2018, 06:04

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Це цікаво прочитати | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Чернечі ордени та конгрегації

Чернецтво (3) - Західне монашество. Виникнення

св.Бенедикт                         св. Франциск Асізький                  св. Домінік

 

 

 

Західне монашество

Поступово монашество все більше стало виділятися на тлі християнства в цілому, переосмислюючи різні аспекти життя: працю, сон, молитву, піст, освіту і науку, взаємини з протилежною статтю і так далі.
На Сході відлюдництво більше розвивалося, ніж на Заході, де переважаючою формою монашества від початку було спільне проживання. Особливий розквіт західного монашества припадає на V-VII століття, завдяки святому Августину, що започаткував спільне проживання духовенства, а потім святому Бенедикту, статут якого більше орієнтувався на монахів, які не мали священичого сану.

До раннього Середньовіччя поступово сформувалися два чини – «ordines»: чин монахів і чин каноніків. Чин (або орден) каноніків складався з монахів, які служили при катедральних соборах. Тоді ще не існувало обов'язкової безшлюбності для священиків, і поява каноніків стала кроком на шляху до впровадження обов'язкової безшлюбності священиків на Заході. Духовенство ж, незважаючи на безшлюбність, не належить до монашества, і в той час ще не існувало такого терміну, який би об'єднував ці два види безшлюбності заради Царства Небесного, а термін «ordo», орден, включав у себе тоді не тільки безшлюбних, але й інші об'єднання віруючих, також одружених і заміжніх. В еволюції каноніків велику роль зіграв устав святого Кродеганга, єпископа Метца (762), який найбільше виразився в Ордені регулярних каноніків-премонстрантів, заснованому 1120 року.

Це що стосується орденів каноніків. У розвитку же орденів монаших вирішальну роль зіграв устав святого Бенедикта, на який спиралися не лише бенедиктинці, але і створювані в XI -XIII століттях ордени картузіанців, цистерціанців, камальдолійців і т. д.

У цей же період з'являються військово-монаші ордени, потреба в яких виникла через поширення ісламу. Перші такі ордени – госпітальєри Святого Йоана і тамплієри – заснували для надання допомоги паломникам на Святу Землю. Військово-монаші ордени розквітають у XII-XV століттях. Поступово більшість з них втратили релігійний характер і перетворилися на своєрідні об'єднання знаті, але деякі зберегли первісний задум, наприклад, Мальтійський орден або Тевтонський орден.

У XIII столітті зароджуються так звані жебракуючі ордени, які започаткували святий Франциск і святий Домінік. Освіта цих орденів багато в чому залежала від розвитку міст і зростання народонаселення в Європі. Тому такі спільноти не йшли в пустелю, а залишалися в соціальному контексті – вони проповідували, здійснювали Таїнства для віруючих та займалися пастирською опікою. Нові ордени відіграли велику роль у розвитку економіки – досить згадати своєрідні банки для бідняків «Монті ді П'єта», створені францисканцями. Для жебракуючих орденів характерна клерикалізація: Орден проповідників, який заснував святий Домінік, вже був задуманий як священицький, а францисканці, хоча і зародилися як спільнота мирян, вже впродовж 20-30 років були клерикалізовані. Далі за першими жебракуючими орденами з'являються августинці, кармеліти, сервіти та інші.

Для цього нового виду монашества характерне централізоване управління – є головний настоятель і настоятелі провінцій, причому ці посади є виборними і тимчасовими. Великий акцент ставиться на бідності та ненакопичуванні – до появи Менших Братів цей аспект був відсунутий через боротьбу з єретичними тенденціями рухів пауперистів.

Рівновага між монашим, відокремленим життям і апостольством встановлюється далеко не відразу. Цей факт, а також непомірне зростання різних орденів ведуть до необхідності врегулювання їхнього життя, а то й до заборони деяких з них. У період виникнення жебракуючих орденів закріплюється канонічна форма монаших обітниць бідності, цнотливості та послуху.

Поряд з чоловічими спільнотами розвивалися і жіночі. Спочатку монахині були гілками чоловічих орденів, і церковна влада довго не погоджувалася з вимогами монахинь створити власні структури на зразок чоловічих абатств.

З часом кількість орденів збільшувалося, рік за роком, століття за століттям створювалися найрізноманітніші спільноти споглядального і апостольського життя, які почали називатися «конгрегаціями», потім з'явилися спільноти апостольського життя. З'явилися нові моделі спільного життя, нові форми апостольства, що крокували з усією Церквою. Сьогодні ми частіше використовуємо термін «посвячене життя», а слово «монашество» більше вживається стосовно споглядальних спільнот  або до орденів, що мають багато століть. Історія, сутність і еволюція цієї форми християнського життя зосереджена в декреті Другого Ватиканського Собору «Про оновлення монашого життя щодо сучасних умов», – саме на цей і наступні документи учительства Церкви орієнтуються сучасні монаші спільноти, незмінною метою і покликанням яких залишається те ж, що і в перші десятиліття Церкви: «з більшою свободою слідувати за Христом і ближче наслідувати Його» (Perfectae caritatis 1).

За матеріалами: ru.radiovaticana.va

 

Категорія: Чернечі ордени та конгрегації | Додав: Dovhe (26.02.2015) | Автор: dovhe E
Переглядів: 611 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

ВідеоБлок

Календар

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Пошук